Хто плаче про себе — не судить інших

-
Людина, що справді бачить себе, рідко поспішає судити інших.
Бо її погляд звернений усередину. Вона знає: головна битва відбувається не назовні, а в глибині власної волі, характеру і розуму.

Хто плаче про себе — тобто усвідомлює власні слабкості — не має потреби стежити за падіннями інших. Він зайнятий справою шляхетнішою: відновленням власної постави.
Натомість людина, поранена самолюбством, нагадує пса, ужаленого звіром: замість лікувати рану — вона гавкає, звинувачує, переслідує. Її увага спрямована назовні, бо всередину дивитися боляче.
Шляхетність починається там, де людина перестає бути реакцією — і стає владою над собою.
Не судити — не означає бути слабким.
Не судити — означає мати силу, яку не потрібно доводити.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Коли влада стає пасткою: ангельський урок про гординю.

-
   Є фраза зі стародавньої духовної традиції, коротка — але як меч: «Начальствування стало для одного з ангелів (Люцифера) причиною високодумства (гордині), хоча й не для того воно було йому довірене.»   Простіше кажучи: влада була дана ангелу для служіння, але він зробив її причиною самозвеличення. І впав. Це не лише про небесні ієрархії. Це — закон будь-якої сили у світі. Влада, яка мала служити У правильному порядку речей: знання дається, щоб просвітлювати, багатство — щоб будувати, посада — щоб упорядковувати, талант — щоб оживляти світ. Це все — начальствування. Не як панування. А як відповідальність за форму життя. Так працює і в небі, і на землі. Але серце може змінити призначення дару.    Там, де мало бути: «Мені довірили — отже, служу» з’являється інше: «Мені дали — отже, я вищий» І в цю мить дар змінює природу. Світло стає причиною тіні. Порядок стає джерелом падіння. Саме це сталося з ангелом, і те саме повторюється з людьми щ...
Read more »

Чому ми повинні поважати владу

-
«Немає влади, що не від Бога» (Рим. 13:1) Влада — це не просто люди при кермі, а сам принцип порядку, закладений у буття. Як пояснює Біблія, Бог ставить кожного царя — доброго чи поганого — не випадково. Бо правитель є дзеркалом свого народу. Якщо народ живе з вірою, вдячністю та добротою — його очолюють мудрі та справедливі. Якщо ж панує заздрість, невдячність і хаос — влада стає віддзеркаленням цієї темряви. Закони буття говорять просто: кожен народ має ту владу, на яку заслуговує. Це — випробування як для правителя, так і для підданих. Бо вища форма поваги — не в словах, а в участі: у тому, щоб самому ставати кращим, розумнішим, добрішим. Адже через культуру, виховання, освіту й працю народ формує не лише державу, а й її дух. Більшість людей критикують владу, не володіючи собою. Критикують те, чого самі не здатні зробити краще. Але як очі — дзеркало душі, так і влада — дзеркало народу. Зневага до влади — це, зрештою, зневага до себе. Бо ми самі вирощуємо її через виховання, культур...
Read more »

Джерела сліз

-
    Є в людині невидиме джерело. Не в тілі — а в глибині волі. Звідти народжуються сльози — не слабкості, а ясності. Сльози — це знак, що душа ще жива, що вона бачить себе. Але трапляється, що джерело пересихає. Людина більше не відчуває сорому. Не чує внутрішнього докору. Тоді вона може зробити навіть те, що раніше здавалося немислимим. Так Лот, осліплений духовною сухістю, упав у беззаконня. Є й інша небезпека — коли джерело не просто висихає, а псується. Коли в ньому з’являється твань — гординя, презирство, самозвеличення. Тоді людина вже не просто грішить — вона виправдовує своє зло. Так упав той, хто був світлоносцем (Люцифер). Отже, головна праця шляхетної людини — берегти своє внутрішнє джерело чистим. Щоб воно могло плакати. Бо хто здатен плакати про себе — той не стане судити світ.
Read more »